Modus operandi, або що робити?

У Каркасоні дії гравців гранично прості. У свій хід гравець має взяти картонний квадрат із ділянкою середньовічного ландшафту та викласти його на стіл до вже викладенох квадратів за принципом доміно. Новий квадрат має продовжувати вже наявну картину світу — дорога змикається з дорогою, припасування з припасуванням, міська стіна — з іншою її ділянкою. Коли завдяки розміщенню квадрата на столі виникає новий об'єкт (наприклад, дорога відходить убік від перехрещення), гравець, який виклавши цей квадрат, може застібнути цей об'єкт за собою. Для цього він має взяти одну дерев'яну фігурку зі свого резерву та поставити її на квадрат.

Тепер у його інтересах розвинути та завершити цей об'єкт (в нашому прикладі — замкнути дорогу наступним перехрещенням). Розвивати об'єкти треба, дотримуючись відомої обережності: якщо гравець не завершить цей об'єкт до кінця гри, він не отримає за нього нічого. Після завершення гравець знімає свого чоловічка з об'єкта та отримує певну кількість очок. 

 

Від простого вибору залежить не тільки перемога чи ураження в грі, а й емоційний настрій усієї компанії. А такий вибір робиться на кожному новому ходу!

Крім того, значущість вибору підвищується в міру наближення гри до фіналу. У резерві залишається все менше вільних квадратів, а кількість варіантів розміщення квадрата з кожним ходом тільки збільшується. Водночас у гравців усе менше шансів завершити начаті об'єкти або виправити наслідки уражеської диверсії. Напруга, як і належить у гарній грі, наростає, опір гравців один одному збільшується, сила емоцій досягає пікових значень. Найкраще зіграти самим: читання про чужих переживань не зрівняється з власними відчуттями.